Психолого-педагогічне обґрунтування проблеми мовленнєво-творчих здібностей у дітей.

      Значний внесок у розробку теорії здібностей зробив Б. Теплов. Він довів, що здібності виявляються в динаміці набуття і формування знань, умінь та навичок в умовах конкретної діяльності. Однак, здібності не тотожні діяльності і не зумовлені лише психологічними утвореннями, якими є знання, вміння та навички. Від здібностей залежить якість виконання діяльності, її успішність і рівень досягнення мети діяльності. Поняттю ''здібності'' передують основні ознаки цього поняття. Б. Теплов виокремив три основні ознаки здібностей [3: 20]: здібності – це індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої, вони мають психологічну природу і варіюють від одного індивідуума до іншого; здібності – це не будь-які індивідуальні особливості, а лише ті, які відносяться до успішності виконання конкретної діяльності; здібності не є лише психологічним утворенням (знання, уміння, навички), що вироблені в конкретної людини.

Отже, враховуючи вищеперераховані ознаки, можна дати визначення поняттю ''здібності''.

Здібності – це індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовою успішного виконання тієї чи іншої продуктивної діяльності.

Акцентуючи увагу на визначенні цього поняття можна обґрунтувати загальне правило щодо сутності розвитку людських здібностей. Здібності виявляються лише в діяльності, а саме в такій, що не може здійснюватися без цих здібностей. З огляду на зазначене, під мовленнєвими творчими здібностями розуміється індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовою успішного виконання мовленнєвої творчої діяльності. Мовна здібність – одне з ключових понять психолінгвістики, введене О. О. Леонтьєвим й розглядається як функціональна система, що формується в процесі онтогенетичного розвитку в діяльності спілкування [4].

Психолінгвісти вважають, що рівні мовної здібності відповідають рівням системи мови, зокрема, виділяють фонетичний, лексичний, граматичний, семантичний рівні в механізмі мовленнєвої діяльності. Головна психолінгвістична закономірність в розвитку мовлення полягає в тому, що дитяче мовлення, а значить і мовленнєва здібність, розвиваються на основі формування граматичних і семантичних узагальнень в процесі предметної діяльності та спілкування.

До показників добре розвиненої мовленнєвої творчої діяльності в початкових класах відносимо вміння використовувати в мовленні:

 –  фонетико-словотворчі показники (алітерацію і різноманітні префікси з емоційним забарвленням, суфікси на означення згрубілості та пестливості);

–  лексико-семантичні показники (багатозначні слова, синоніми, антоніми, омоніми);

 – синтаксичні показники: прислів’я, приказки, крилаті вислови; фразеологізми (ідіоми);

– тропи (епітет, порівняння, метафору, уособлення, гіперболу); стилістичну фігуру

– риторичне запитання;

– елементи інтонаційної виразності.  

Ще один підхід до вивчення проблеми здібностей акцентує увагу на індивідуально-психологічних особливостях особистості (М.С. Лейтес, Б.М.Теплов). Так, Б.М. Теплов називає три характерні риси здібностей: 1) те, що відрізняє одну людину від іншої,2) те, що має відношення до успішності виконання дій; 3) легкість і швидкість оволодіння знаннями та навичками.       

Сучасній теорії здібностей суперечними лишаються питання про структуру здібностей, співвідношення між задатками і здібностями. Більш поширеною є думка, про задатки як органічну успадковану передумову розвитку здібностей.  

Щоб задатки перетворилися на здібності, окрім природженої схильності, потрібно, щоб людина включилася до діяльності, виявила зацікавленість, бажання займатися нею, певні вміння та навички. Адже часто буває і так, що маючи неабияку схильність до певного виду діяльності, людина не використовує цей природний дар, не розвиває свої здібності.

  Істотним моментом у проблемі здібностей є питання про взаємозв'язок між здібностями і вміннями. З одного боку, розвиток здібностей неможливий поза процесом оволодіння відповідними знаннями, вміннями, та навичками. З іншого боку, процес формування знань і навичок залежить від індивідуальних особливостей людини, здібності дозволяють швидше, легше й глибше оволодіти відповідним знаннями, вміннями та навичками. Дехто з науковців, спираючись на положення про взаємозв'язок здібностей, умінь, водночас не вважає за необхідне їх диференціювати (О. Ковальов, В.Крутецький).

  Важливо визначитися, які вміння потрібно сформувати в дітей, щоб вони відчували свободу своїх дій у мовленнєвій творчості, мали можливість проявити творчість, успішно здійснювати цю діяльність.

   

 

 

⇐ Предыдущая1234567Следующая ⇒

Поделиться: